Житло Бога: на Закарпатті серед гір знайшли дивом вцілілу церквушку

Історію дерев’яної церкви з безлюдного села Кужбеї розповідає uzhgorod.net.ua. У цього села, що загубилось високо в горах в оточенні смерек, немає вказівника, до нього непросто дістатися навіть позашляховиком. Це єдине село, яке, за офіційними даними, зникло з мапи Закарпаття за часів незалежної України. Однак, про нього згадують на Міжгірщині раз на рік – в день Різдва Іоанна Предтечі. Йдеться про Кужбеї, що "залишене людьми внаслідок політики занедбання так званих «неперспективних» сіл в СРСР".

Дерев’яна церков, що дивом уціліла, заховалась між дерев у найвищій частині села. На щастя, її обійшов удар блискавки, що влучила поряд у великого дуба, обійшло полум’я «конфесійних чвар», як не обійшло дерев’яну церкву у сусідньому селі Верхній Бистрий, та не спопелив вогонь «комунізму».

Історія православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці в селі Кужбеї розпочинається з будівництва у 1937 році. Це мініатюрний шедевр майстрів Михайла Маня, Петра Глеби, Федора Глеби та Ілька Бряника, які збудували її в традиційному дусі, не спокусившись на неприродні в Карпатах «бані-цибульки». До різьблення іконостасу також був причетний Михайло Труш.

Ця церква – невеликий шедевр, з кожної її частинки чи деталі промовляє талант будівничих, а кожен елемент свідчить про бездоганний смак.

Михайло Сирохман, художник та дослідник дерев’яних храмів Закарпаття пише про неї: «церква двозрубна, тридільна. Головний зруб розділений на бабинець і наву перегородкою з фігурно вирізаним проходом. Вівтарний зруб менший, вкритий окремим дахом. Над входом невисока квадратна башта під восьмигранним шатром із тонким шпилем. При вході влаштовано невеликий відкритий ґаночок на різьблених стовпчиках. Церква сповнена невимовною поезією і духом запустіння» (з книги М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008).

Із занепадом села починає чахнути і церква. Дерев’яну люстру, різьблені рами до образів, царські двері і гробницю переносять до церкви в Соймах. У 1991 році, завдяки старанням викладачів Ужгородського коледжу мистецтв, дахи та шпиль були частково перекриті новою дранкою, а іконостас прикрасили ікони, намальовані студентами. У 2000-му році ремонт організувала Соймівська сільрада, дахи наново перекрили.

Життя в неіснуючому селі відновлюється влітку: сюди підіймаються по ягоди та гриби, на полях, де колись стояли хати, пасуться вівці, чути перегуки вівчарів і гавкіт собак. Щороку, 7 липня, на свято Івана Хрестителя до нього сходяться люди з околиць, в тому числі ті, чиї предки колись переселилися в низини, туристи. Вперше за рік в стінах церкви звучить літургія. Взимку тут сумніше, все завмирає.

Стежки швидко заростають травою, криниця затягується намулом, єдина вціліла хатинка швидко руйнується, а через кілька років лише дерев'яні стіни з проламаним дахом нагадуватимуть, що колись тут вирувало життя.

Нагадаємо, що Митрополит Епіфаній звернувся до українців у День молитви за сім'ю: "Захищайте і цінуйте"

Як повідомляв портал Знай.uа, під Дніпром священик закрив церкву через китайський вірус: "Втратив нюх і смак"

Також портал Знай.uа писав, що Папа Римський підтримав ЛГБТ-підлітків: "Бог любить всіх дітей своїх"